рівня життя. Люди відрікаються від власних смаків через вплив реклами і масової думки. Таким чином, стандартні речі створюють стандартних людей.

Вічний конвеєр присутній в образі життя практично кожної людини. Більшість людей живуть в стандартних будинках, народжуються в лікарнях, їдять в закусочних, грають весілля в ресторанах. У центрі уваги лише економія і вигода, навіть у випадках хвороби або форс-мажорних обставин. Людина ніби стає частиною потоку вуличного руху і намагається рухатися із загальною швидкістю, втрачаючи при цьому самостійність і безпосередність. Звідси нервові розлади і психічні хвороби, обмеженість думки і нездатність до адаптації в різних ситуаціях. Люди щодня відчувають занепокоєння і незадоволення, адже самі не знають, чого хочуть, але відчувають, що відбувається щось не так. [10]

«Масовість» привертає все, що блищить, гомонить і є доступним – помітні рекламні щити, штамповані фільми з безліччю яскравих спецефектів, одяг, нехай навіть непрактичний, зате модний. Суспільство так виховане, що серйозність і важливість перестали бути затребуваними, але дрібниці та інший непотріб обов'язково повинні мати метафоричну думку, щоб споживач відчував себе розумним. Масовий ринок легко надає доступ до мішанини слів і емоцій, плоских жартів і слізних історій, війни і танцювальних пісень, анекдоту і політики, товару і його господаря (де не зовсім ясно, хто володіє – людина телефоном або телефон людиною).

Ринок, реклама, нескінченний потік інформації – вся «масовість» в кінцевому підсумку роз'єднує людську духовність і проводить відчуження людини від самої себе, від особистого досвіду. Постійний зовнішній тиск – заклики, обіцянки, плакати, черги, очікування, відеоролики, повідомлення – заважають усвідомити людині свої пориви і задовольнити прагнення. Тому виникає відчуття безнадійності, формуються захисні механізми (та ж зона комфорту) та здійснюється спроба відшукати щасливу свідомість.

Масовий ринок продовжує запевняти нас, що ми будемо щасливі, тільки якщо купимо саме цей автомобіль, смартфон і гель для душу. Будемо жити повним життям – або все-таки невпинно гнатися за нескінченними задоволеннями? Вбивати своє здоров'я, свій час, мрії та цінності, залишаючи на піклування лише кілька думок, які переконують нас в зворотному. Важливо пам'ятати, що масовий ринок, – яким він представляється сьогодні, це дітище капіталізму. Всіх голослівних заяв, здряпаних статутів і економічних теорій – дітище підприємств, горезвісної свободи і ніколи не існуючої за всю історію людства демократії. Це споживчий світ, в якому прірва між людиною і технологією практично перестала існувати, але утворилося провалля між людиною і людиною.

Обмежене мислення (або кліпове – від слова «clip» від англ. «вирізка з газети») так само є наслідком рекламної переваги і зверхності. Людям все складніше стає міркувати і мислити грамотно, шукати нові шляхи вирішення проблем. У нашому світі будь-які необхідні відомості можна отримати з потоку інформаційного хаосу – одним кліком або за допомогою голосових команд. Нездатність аналізувати важливу інформацію – наслідок того, що її образ не затримується в думках і змінюється на інший, з того ж потоку інформаційного хаосу. Мозок людини, при сучасному темпі життя, працює немов пульт при перемиканні каналів телепередач. [11]

Такий спосіб мислення дуже зручний для реклами – нею, власне, і спровокований. Реклама націлена на людські емоції, а не на довгі осмислені міркування. Тому дуже просто звертатися до переліку стандартних людей, орієнтуючись на масовість і шалене споживання. Реклама – це вербальний продукт, який відволікає людину від справжньої реальності. Клієнти платять не за саму річ, а за гру слів, обгортку і глянець, якого дотримуються.

У 60-х роках XX століття активно культивувалася реклама товарів для будинку. Все тому, що суспільство прийняло думку про цілісну і успішну жінку як домогосподарку. Тепер вона вела домашній побут і попутно купувала гору непотрібного мотлоху, складаючи його по полицях. Трохи пізніше, коли жінки стали масово виходити на роботу і домашні предмети перестали бути затребуваними, рекламодавці переключилися на міф про красу. І понині виробники косметики та засобів догляду за тілом збивають величезну купу грошей, поки споживач не дає собі звіту в тому, що подібні продукти не приносять користі або діють короткочасно. Здоров'я вони не зміцнюють, а жіночу старість, яку суспільством прийнято соромитися, вже тим більше не скасують. [11]

На думку філософа Жана Бодріяра, об'єкт реклами, який цінніше і прекрасніше, ніж автомобілі, продукти та інші товари, це – людське тіло. Його всюдисущість в рекламі, моді і масовій культурі породжує культ тіла, який оточує будь що – від нав'язливої думки про молодість до принципових форм мужності та жіночності. Тіло за допомогою реклами стає об'єктом порятунку, тому що задоволення, що поставляються масовим ринком, нерозривно з ним пов'язані. Послуги, догляд, їжа, алкоголь, туристичні місця, концерти і клуби, – все це примітивні потреби, задоволення в яких здійснюється в присутності нашого тіла. Саме тому всі персонажі реклами так доглянуті, усміхнені й красиві. Адже з точки зору ринку – тіло замінює собою душу в моральній функції існування. [12]

Краса – атрибут реклами. Поняття таке відносне, як і сам процес його пізнання. Це громадський міф, банальна умовність, яка використовується задля привернення прибутку. Якщо відправитися на острів до дикунів, то можна виявити, що в їхньому товаристві красивими вважаються тільки повні жінки або чоловіки з дерев'яною дошкою, пришитою до вуха. Людям постійно нав'язують зовнішні цінності, ті самі середньостатистичні показники, загальне споживання. Як в тій історії про чоловіка, який побачив на біл-борді фотографію дівчини, під якою сказано що вона красива. Чоловік обернувся до своєї дружини і з гіркотою виявив, що вона не така.

Масовий ринок, реклама, орієнтири краси. Одні з головних способів вираження капіталізму, здійснення акту підприємництва і вільного ринку. Кожен метод, кожен спосіб, яким керується суб'єкт економіки, схожий на процес насильства, при якому залишається пригніченою людська свідомість. Тільки подібні думки серйозно не сприймаються – мовляв, платимо за прогрес. Людина стає все більш відчуженою, все більш самотньою – при цьому спілкуючись з людьми більше, ніж будь-коли. Наслідки реклами також сприймаються як належне. Тільки одне питання – якби секта переманювала вашу дитину, що б ви зробили? Думаю, що відповідь мені відома. Як відомо і те, що реклама вчиняє так само з людьми, тільки ми продовжуємо зберігати нейтралітет, ніби, люди розумні, самі розберемось.

Сміття, банкіри і мудрість Томаса Мора

2 лютого 1968 року біля будівлі нью-йоркської мерії зібралися більше семи тисяч двірників з метою страйку. Робочі висунули свої вимоги, які влада ну ніяк не збиралася задовольняти. За повідомленням однієї з місцевих газет, людям набридло, що з ними поводяться як з брудом.

У підсумку на наступний день жоден двірник Нью-Йорка