дитячого садка рано вранці, потрібно було йти на далеку зупинку і їхати потім тролейбусом півгодини, потім знову йти, через що я вередував, після чого батько відлупцював мене за те, що я зволікав. І цей свій вчинок він запам'ятав на все своє життя, каючись. Пам'ять таке не забуває, один вчинок може стати частиною всього життя. Утім, мати моя іншого складу, вона била мене за найменшу неслухняність, за низькі оцінки, за те, що я не реалізовую її фантазії щодо успіхів у школі та в суспільстві, пам'ятаю, як вона одного разу відлупцювала мене батьковим армійським ременем, я чітко пам'ятаю ту величезну важку зірку. Уже з раннього шкільного дитинства армія била мене, за допомогою цього армійського ременя, немов руками аморальної батьківщини-матері. За що? За трійки, двійки, за нерозуміння, за неідеальність розв'язання задачі з математики, хоча і я вчився здебільшого добре, тільки через страх болю і приниження. І найогидніше в усьому цьому те, що дитина розуміє, що насильство неправильне, воно завдає болю, від нього істерично плачеш, і за такого розуміння, все одно дитина сприймає це зло як належне, адже це насильство чинить рідна людина. Тому і держава творить будь-яке зло, і громадяни сприймають це як належне і, може, навіть необхідне зло, адже від батьківщини поганого не чекаєш. Адже вчать же в школі, що батьківщину-матір потрібно любити і берегти. Що ж, за свою дурість я отримав порцію насильства. Тепер же у відповідь на дурість людську я не чиню насильства, я пишу мирні книжки. Я роблю все навпаки, хоча міг би з легкістю стати як усі вони. Але я кращий. Пацифіст кращий за всіх. Якби мене виховували пацифістом, то я був би мирною дитиною, але мене вчили прикладом, що насильство припустиме. У цій допустимості насильства і все зло, вся омана людська. І добре, що я самотній, я інший, адже якби я був як усі вони, як мої батьки, то я не був би пацифістом. Але я пацифіст.

Незайманий

Люби одного себе.

Кохання сумісне виключно тільки з цнотою, тільки незайманий може справді кохати. Я пам'ятаю, як дівчина, яку я любив, на знак подяки поцілувала мене в щоку. Але тільки через десять років я усвідомив, що в тому невинному поцілунку було все моє статеве життя. У цьому одному поцілунку було все і тому ні про що інше не варто і мріяти. Я пізнав у цьому поцілунку всю ніжність, яка взагалі можлива, всю жіночу тілесність і при цьому я залишився незайманим. Люблячим незайманим. Це здається унікальним явищем, хоча саме так, все і має бути. Коли по-справжньому любиш, тоді все тілесне статеве відступає, не має значення. Чи хотів того статевого пізнання? Ні, не хотів, я в коханні бачу недоторканність. Але на її вибір я не міг вплинути, той поцілунок був раптовим. Дивно, але на тому місці, на моїй щоці потім виросла родимка, немов нагадування. Тоді як інші люди засуджують мене за незаймане життя, все тому, що вони не знають про те, що в мене вже все було, у тому поцілунку було все, і більшого не потрібно. Вони так думають, бо самі ненаситні, їм завжди потрібно більше, вони не вміють насолоджуватися моментом, не вміють жити спогадом. Я ж своєю чергою спокійний, адже я випробував на собі тілесність коханої людини, і що найголовніше, я не втратив свою цноту. Це і є незаймане кохання. Я досяг ідеалу у своєму коханні, як у тілесному плані, так і в моральному.

У всьому своєму житті я знаходжу тільки два задоволення, перше — це мирна творчість, друге — це цнотливе, позбавлене всякої низинної тілесності кохання. Але чому саме так, а не як у всіх тілесна грубість? Відповідь криється у вродженій гидливості й у розвиненому бажанні самозберегтися. Коли людина багато розмірковує й оцінює життя таким, яким воно є, то людина не може не помічати весь бруд тілесності. Приміром, похід до туалету це огидне дійство, яке є необхідним. Це викликає огиду, притому, що це необхідно робити. Тому й відбувається дисонанс. Але якщо не розмірковувати, не думати про це, і чинити механічно, то все здається звичним. Природа не думає, і коли людина відмовляється думати, то це і можна назвати проявом природи в людині. Чому люди часто вступають у статеві зв'язки, не думаючи, не роздумуючи, і природа навіть передбачила механізм придушення огиди в людині, просто тіло налаштовується певним чином, гормонально або ще як, і одурманену своєю ж тілесністю людина перестає думати. Або скажу навіть більше, ці статеві речовини в організмі людини починають змінювати самі думки людини, переконуючи на користь розмноження або імітації розмноження. Я пишу про те, що сам відчував, і що тепер за допомогою розуму аналізую. Однак те статеве одурманення не доводило мене до самого акту розмноження, я незайманий, який відчував на собі вплив цього тиску, благо вчасно я розумом міг відкидати непоправне. Гидливість щодо тіла у мене завжди виявляється сильнішою за статевий дурман, який, варто зауважити, надзвичайно сильний. Хоча в плані тілесності я нічим не відрізняюся від більшості людей, у мені також є найсильніше тяжіння до протилежної статі, однак я розумний, я тверезо бачу весь бруд розмноження й усю оманливість статевого потягу.

Зовсім недавно мені пощастило брати участь в експерименті, який називався — побачення. Утім, ініціатива знайомства виходила від дівчини, яка звернулася до мене за допомогою соцмереж. Оскільки вся інформація про мене є у вільному доступі в інтернеті, хоча багато хто продовжує думати, що я закрита людина, нетовариська і в мене багато таємниць. Насправді, навіть на основі цієї книжки, можна зрозуміти, що я нічого не тримаю в собі, і всі свої почуття або емоції я кудись поміщаю, в інтернет або на папір. І ось вона, двадцятивосьмирічна дівчина, яка усвідомлює, що їй скоро вже тридцять, без стосунків, підбурювана подругами, натикається на мене, вільного незайманого. Бо все про мене відомо, хоча їй явно не подобаються мої думки і взагалі мій світогляд, який взагалі мало подобається представницям жіночої статі. Пацифісти їм не подобаються, незаймані також, непитущі нудні, а вегетаріанці й поготів, а якщо всі ці якості в одній людині? Я можу викликати тільки антипатію, хоча для мене все перераховане є невід'ємною характеристикою моральної людини. Загалом, якби вона була молодшою, то й не подивилася б у мій бік, але вік, але самотність, але тиск суспільства. Діями