до своїх реалій .

Ні. Не забракне в мене сили.

І я не зупинюсь напів шляху .

Мене не вб'є титана сила .

Я не впаду. Я не слабка !

Хто вам сказав, що ви підвладні долі?

Це доля кориться нашим думкам !

Без егоїзму, лицемірства й крові,

Наповнена любов'ю і свободою моя душа !

Цитую істину я Українку :

"Бо я жива і жити буду вічно!

У мене в грудях те, що не вмира!"

• Розкажи мені милий як ти тепер?

Я ж висікла пам'ять і серце тендітне.

Тепер небоюсь твоїх заточених слів.

Розкажи мені друже

як світанки твої проходять

і чи не випалюють душу?

Я ж стала єхидна і до тебе байдужа

ти вибач та більше боротись не в силі.

Розкажи мені як ти ?

І чи болить в тебе щось чи тривожить?

Ти ж знаєш

я обіцяла до останнього подиху бути з тобою.

Пиши мені друже

пиши коли серце затиснуте у лещатах

пиши коли радість виливається магмою

я поряд буду з тобою ревіти і реготати.

Ти мрій своїх на страту не кидай

бо відрубають їх від тебе вже назавжди.

І будь як лев готовим завжди захищати

свій дім від ненависних бурь й сім'ю

від диявольських ідей.

А я вже не сумую справді ні.

Не випиваю літрами печаль з сльозами

непроклинаю і не жалію.

Я все стерпіла і виросла ще більше

Ти не жалій за час

за тебе ревносно молюся.

•Вийди з моєї голови

Не набридай дзвінками

Ми поранені дитинством/ плітками/ сусідами та похітливими думками

Не шукай мене

Не вдивляйся в прохожих

Мене більше не буде

Для тебе я стала прозор(в)а

Як в книгах Кінга інфікована

Як в історіях мами забута та рідна

Як в очах близького сходу – розстріляна, нічого не варта та знищена

Я для тебе руїни

Одна із сотень інших

Ти для мене рідний

ходиш по стінах моєї свідомості

Вриваєшся вереском та бурею в мій спокій

А я для тебе уже прочитана

Ти знаєш як я засинаю, яку каву п'ю зранку, як серджусь коли тебе не має поряд і якою смиренною стаю коли ти дивишся мені ввічі та посміхаєшся

Ти ще досі той хто раптово/шалено пробрався в мою голову, заполонив/ змінив там все й тепер живеш, як віковічна пухлина

Та хто ж тобі дав право руйнувати мою тишу?

І краще б я не знала як тебе звати

Тоді і небо було б не таким скляним

Тоді і сонце заходило б в воду

А люди б не говорити мізками а серцем …

⁃

Божевільна

!

⁃

Та ні, любий безнадійно хвора. Ранена в саме серце, твоєю жорсткістю. Моя душа родом з Риму – не з цього покоління та вічна.

• Доброго вечора, пані Страх.

Кави чи чаю? – відповідаю зухвало.

Ви знову приперлись, та я не лякаюсь

По правді сказати на вас я чекала

Хоча ви завжди невчасно,

Ви непунктуальна,

Ваша присутність зі мною поруч,

Ставить мене в рамки й кордони

Надто тісні – проте, як завжди, потрохи звикаю.

Від вас руки пітніють, та ноги трясуться. Я б змусила вас помінятись місцями, та ви надто незграбна і направду сказати, мені пекельно вас жалко.

– одяг у неї вугільний, сукня – маленька та чорна, за трендом Шанель, загалом не відстає від моди, накинутий на плечі сірий піджак та окуляри, щоб очі сумні та розбиті здавалися більшими, та надто помітними, щоб в них недивитись, як в безодню свої найжахливіших передбачень.

– і знаєш, ти на смак гірка. Від тебе нудить й запах виїдає очі.

Хоч зачіска нова, та сивина для тебе не підходить. І взагалі хто ти така? Чому вдираєшся, як фурія в чужі життя?

Мовчиш. Я знаю тобі соромно за себе. Ти ж некерована богиня божевілля, яка приречена бути самотня.

Доброго вечора, пані Страх.

На вас я чекала так довго, щоб нарешті поговорити відверто і сказати в обляччя, яка ж ви для мене безпечна.

• І вода стане морем із наших солоних рук.

І випиватимуть ранки гарячі примари.

Я ї'стиму сни, стану твоїм океаном.

Ти читатимеш мої думки, на

списаних простирадлах.

Знову вночі писатиму істини

не твої, не чужі, не наші, але такі,

що не мають дна і пахнуть медом

Ще дві літри розмов і я наповнюсь знову.

Ходитиму по краю будинків,

розгортатиму зорі тобі на долоні.

Чого варта, ця ніч, любий?

Торкаюсь твоїх могутніх пліч і

ніби зникаю, десь поміж майбутнього щастя.

Щастя, що ділять на двох.

Мої кардіограми перебрали з ритмами і залишили легкий біль.

Ранкова ніжність, зелений чай – заспокоюю душу.

Поділила твою любов на два.

Першу половину вип'ю сьогодні,

іншу залишу на потім.

Так, щоб без болю і з смаком адреналіну, що в крові закипає, як молоко.

Люблю твої очі і мужню спину.

Настільки, що а ж тану.

Не залишай мене одну, поміж критерій чужих і невпинних.

Я тут із спокою плету тобі светри аби зимою зігрівала тебе тепліше.

Тобі мою ніжність і сни з карамелі та шовку.

Твоя мрійлива досконала Венера, яка ще досі не любить сонце.

• Стану тобі водою прозорою, чистою.

Стану тобі горами скелястими, сильними.

Буду твоєю силою.

Буду твоєю опорою, другом, єдиною.

Моє серце тепер розпилене одна половинка тобі інша нехай у мене лежить.

Сьогодні небо дарує нам мир.

Ангели гойдають хмари своїми тендітними крилами.

Ти той з ким летітиму і не боятимусь.

Падатиму та всеодно довірятиму.

Боляче та вставатиму тільки за умови, що ти зі мною.

Я твоя сильна, ненав'язана часом ідеологія, витвір мистецтва,

твоя бо вдосконалена тобою.

• Це такий стан коли відпускаєш неможливе.

Я знаю, що вона виживе.

І зможе жити без ліків, які завжди в його

обіймах/розмовах/підтримці.

Спогад, це всьоголиш привид.

Зроби його добрим, підкормлюй і він

більше не душитиме тебе,що ночі

приходячи у ілюзіях і курйозності чи то минулого, чи то майбутнього…

З ним затишно, але без нього безпечно.

Вона завжди така радісна, грайлива

І ніколи на людях не показує свою слабку половинку її грайливого его.

Хоча він став винятком…

І вона ділила з ним життя/біль/радість/спогади.

Він завжди втілював в ній своє божевілля.

Пишався і відверто штовхав виконувати мрії, які вона вважала за неможливе.

Він був втіленням її ідеалу…і залишився ним.

Іноді їм вистачало просто мовчати/слухати музику/ніколи нічого не обіцяти.

Вона ділила небо на два і