відчуття змушує мовчати.

Хоча ми ж просто з тобою друзі.

І просто час від часу дружимо з тобою в губи.

• /"Вона завжди приходить до мене ніжною,

Але я відчуваю в ній фатальність.

Я обожнюю її волосся, очі вони ніби зносять мені дах. Я обожнюю ігривість і боюсь залишитись без її ніжного запаху…"/

Це було недавно, всьоголиш декілька списаних лірикою сторінок тому назад.

Це було теплого, розніженого котячими лапами, ранку.

Це було стримано, неочікувано і толерантно.

Кажуть, що люди забули про кохання

Віддаються фальші.

Кажуть, що бароко замінило класицизм,

А романтизм за гранями реальності.

Це такий запашний момент коли не тіла, а душі танцюють степ.

Стверджують, що розум тепер ірраціональний.

Але люди, ще досі серйозно списують небо своїми антрактними виставами.

Хтось починає з прологу, хтось з нової соти сторінок, хтось спускає очі в низ і дописує останні слова чи репліки.

От тільки Вічність завжди вірна її ніколи невидно, вона завжди з нами і про неї докінця ніхто не знає.

До когось, вона приходить в снах, тихо лягаючи у ліжко звертається клубочком.

До когось, вона призирлива, а когось боїться,

Когось терпить, а когось припідносить.

Так, вона бува іронічна. Але іноді вона слабка..

Кажуть, що в вічності не буває замків

Але вона буває істеричною і водночас доброю до нудоти.

• 

Коли мене топитимуть

й кидатимуть в вогонь

,

я не ридатиму і не жалітиму.

Я не жалітиму, за смуток і за

радість і не за ночі, які неспала думаючи де ти,

я не жалітиму минуле воно того уже не варте,

й майбутнє того неповторить.

Я не хотітиму тобі в лице сказати, як боляче твої слова встромляли списи,

я не хотітиму вліпити тобі ляпаса за те, що я дозволила мене до ніг спустити,

я не проситиму тебе піти з мого життя,

сама піду як горда львиця і не обернеться моя

душа на тебе подивиться,

я не впаду коли ітиму і на дорозі не спіткнусь я буду рвати

совість на дрібниці і більше

не скажу, що повернусь.

• Лише очі крізь стіни

І память бумажна

Всі твої вірші – дикі релакси

Між словами та пір'ям

Я твоя мрія -

Поставша із пороху й зілля

Забута трагокомедія

В пам'яті вбита

Я клеймо на серці,

Дикий спянілий вітер.

Співай моя мила

І лети вище хмар

Неможливо любити

Коли довіра розчиналась

В пустих очах.

Смієшся на слухи

Плачиш у ніч

І згортаєш свій дитячий сюреалізм

В кришталеві коробки

З під цукерок й сніжинок.

Заховай свою совість

Від злих ненависних комедій

І згори теплом запітнілого сонця

Десь серед пустелі і диких баранів я залишу тут спокій. Іди.

• Хто я?

І чи все це даремно?

Запитання снують павутиння

В цих кімнатах я спалена поглядом й дика

Ти серце своє на аукціон поставив

А моє на розпродаж.

Я солона вода

Не пий! Несмачно і до нестями бридко

Хто я?

Німий чи сліпий, що половини Всесвіту не бачить і невідчуває?

Хто я для тебе?

Прірва розпечених зрад і ревнощів,що видає тебе з середини.

Хто я?

І чи щось я в цьому житті значу?

Тобою розгублена

тобою надпита

тобою сценічно покинута.

Ці титри не мають кінця

Знай! Ми ніколи не розійдемось ідучи по одній і тій самій дорозі.

Так, хто я?

Цілючий нектар чи отруйне яблуко?

дерево на якому шипи

З легенів вириваються птиці

Але не знають куди летіти

тому залишаються в клітці.

Мені ж вистачає твого повітря

Я ним вже не взмозі дихати.

Не потрібно! Іди!

Краще я буду Н І К И М.

• Я вибираю залежність досконалої жінки і плювати на ваші канони.

Я творіння Господнє і в мені моя сила, а правда в Законі.

Я твердиня і ніжність, мені непотрібні дорогі квіти і брендові сукні, я вибираю турботу і любов в кожному слові.

Мені не потрібні величезні статки, замки, корони, банківські рахунки, куховарки та покоївки.

Я вибираю спокій у трьох кімнатах, двох дітей та розумного чоловіка.

Я вибираю залежність кожного ранку прокидатись з посмішкою і готувати сніданок, тричі на рік виїжджати в іншу країну, та іноді ходити в дорогі ресторани.

Так, я сміливо вибираю собі роботу мами, дружини та домогосподарки!

Я жінка, яка в цьому хаосі людської деградації вибирає любов і сім'ю, замість кар'єри та постійних гулянок, мовляв мені, ще рано і я неготова до таких зобов'язань.

Вибираю залежність бути опорою, терплячою та вірною жінкою, люблячою, розумною матір'ю та гордо відстоювати честь своєї сім'ї.

Я вибираю свідомо недоспані ночі, розчарування і сльози.

Я вибираю бути в радості й горі, в подорожах і творчому домі, в роботі і дитячому сміху, в зневірі і кожному новому кроці та знати, що щастя засинає поруч.

Я вибираю бути сильною та бажаною.

Бо такою створив мене Бог і я покірна його бажанням.

• Найкраще, це бути поряд.

Коли все таємне й болюче ховається за дверима твого дому,

Коли твоє тепло колихає моє стривожене серце і

збирає мене мов крихти, до ладу.

Тоді граціозна і впевнена леді, створює нові матерії, багато регоче, збирає зорі тобі в кешені, аби їхнє світло освічувало

шляхи якими ти стомлений повертаєшся до дому, аби гріло тебе коли мене не має поряд.

Найкраще, це бути разом.

Знати, що ти кохатимеш мене навіть невиліковно хвору.

Тоді наші амбіції відходять в сторону.

І ще невстигнувши посваритись, ми пробачаємо один одному.

В нас немає гордині, ми одне ціле і коли місяць у повені надто чутливі до холоду.

Найкраще, це чути твоє:

"все буде добре!",

коли я знервована, заплакана і розчарована.

Найкраще, це знати, що ти завжди поряд і я можу тобі довіряти, навіть коли ти триматимеш пістолет біля моєї скроні/довірятиму.

Найкраще, це бути поряд!

• Зітру з паперу сотні слів.

І не залишу за собою нічних слідів.

Хемерна постать прокрадається до моїх мрій.

Не чіпай навіть руками моє серце, все інше забирай.

Хто ж він, лицемір ?

Зухвалий художник?

Бібліотекар чорних книг?

Той хто грає у покер на життя?

Я вірю – навіть в гнилих до ниток душ є совість і ховається у п'ятках доброта – я вірю.

Шукай мене на старих вокзалах.

Десь поміж хмар.

Чи на краю галактик.

Сумуючи викарбуй на камені моє ім'я.

• Такого ще було.

Запах твого волосся

Вечірня ніжність

На гойдалках знову

Ніжиться втомлене сонце

Випиваю