якраз відчинялись. Тільки-но він в’їхав в ангар, починало вмикатись світло. Ангар був не великим, але те що вразило Лєру, це наявні в ній автомобілі. Їх було десь до 30. Всі радянської епохи. Від запорожців до більш-менш новіших ВАЗ 2108. – Зачекаєш, Я збігаю в дім по книжку.

– 

Добре. – Лєра вийшла з машини. Поки не було Юри, вона роздивлялась автівки, які були в чудовому стані. Юра повернувся досить швидко. Навіть половини колекції не встигла обійти.

– 

Тримай. – Він протягнув їй книжку.

– 

Дякую. Це все твої машини?

– 

Так. Обожнюю стару техніку. – Юра взяв її сумку.

– 

А чому ти взяв сумку?

– 

Ми пересідаємо. На запорожцях Я їжджу тільки по місту. Маленькі і прудкі машинки. Якраз для напруженого трафіку. Зараз ми поїдемо з комфортом. Обожнюю дивани.

Останню фразу Валерія зрозуміла не одразу. Він завантажив її сумку в 21-шу Волгу. Сівши в середину, вона опинилась на широкому дивані. На ньому дійсно було зручно сидіти. Навіть можна було лягти.

– 

Ну можна і їхати. – Юра завів безвідмовний двигун та рушив.

В дорозі Валерія просто ловила кайф від спілкування з ним. Вона вже й забула, як легко з ним спілкуватись, яке чудове в нього почуття гумору і його гігантський оптимізм. Але 40 хвилин пройшли і вже скоро вони повинні були під’їхати до дому її батьків.

– 

Скажи, тільки чесно!

– 

Добре.

– 

Ти б хотів змінити все так, щоб Я була досі з тобою.

– 

Я пообіцяв бути чесним. Ні. Не змінив би. Не ображайся, але до нашої розлуки Я хотів просто жити в маленькому будиночку, ходити на роботу і піклуватись про сім’ю. Але зараз Я хочу по-справжньому жити. Знаєш, можливо, Я б не був настільки успішним, в мене не було б такого дому, не було б колекції машин. Це все подарувала мені ти в той день, коли сказала, що ми не можемо бути разом. Не одразу, але пізніше Я зрозумів, що світ набагато ширший і цікавіший. Дякую тобі за це.

Їй було боляче чути це, та все ж вона стрималась, щоб не заплакати.

– 

Але Я все одно люблю тебе. Ти завжди залишишся для мене близькою людиною. Я завжди радітиму твоїм успіхам і підтримуватиму, коли ти падатимеш. Але ми не можемо бути разом. Ми занадто різні.

Валерія відчула підтримку, яку не відчувала вже довгі роки. Вона притиснулась до нього і він поклав праву руку їй на плече, таким чином обнявши.

– 

Дякую, що ти пробачив мою зраду. – по її щоці стекла сльоза.

– 

Я і не сердився на тебе.

Художнє видання

ЗА ЧАШКОЮ ЧАЮ

Збірка невеличких оповідань про кохання. Нічого особливого, але за чашкою чаю почитати можна.

Редактор

Світлана Манжара

Комп’ютерне складання

Владислав Манжара

Підписано до друку 01.08.2017.

Папір офсет. Гарнітура Times New Roman.

Ум. др. арк. 3,352.

Манжара В. ЗА ЧАШКОЮ ЧАЮ Збірка невеличких оповідань про кохання. Нічого особливого, але за чашкою чаю почитати можна [Електронне видання]/ За ред. С. Манжари. – Черкаси, 2017. – 29 с.