діточа праця, вводиться соціяльне страховання <…> Крім того, декрет робітничого й селянського уряду вводить робітничу, а не державну контролю над продукцією.

Про війну. Центр[альна] Рада, як се видко з універсалу, лише збирається впливати на «Центральне Правительство, щоб примусити і спільників і ворогів негайно роспочати мирні переговори», в той час, як Центральне Правительство і так вже робить заходи, і досить енергічні, в згаданім напрямку.

Смертна кара теж вже була скасована Урядом Робітників та Селян. Щож до амністіі політичним увязненим, то вони і без універсалу були увільнені в Киіві Радами Робіт[ничих] та Селяньских Депутатів, коли ті побідили контр-революційні сили.

Про права народностей теж вже був виданий декрет нового Уряду. І ще невідомо, чи знайдуть для себе відповідну національно-персональну автономію меньчости, які мешкають на Вкраіні.

Таким чином ми бачимо, що Універсал Укр[аінської] Центр[альної] Ради в більшій своій части, – лише друге (і значно гірше) видання декретів Уряду Робітників та Селян. Ц[ентральна] Рада своім універсалом лише підрізує, обмежує для Украінського населення ті реформи, які були введені новим Центральним Правительством для населення цілоі держави.

Далее шла привычная уже мысль: дескать, Центральную Раду необходимо срочно переизбрать на краевом съезде рабочих, крестьянских и солдатских депутатов{738}. Случайно ли, нет ли, непосредственно за заметкой Кулика была помещена статья «Владимир Ульянов (Н. Ленин)» – краткая биография лидера большевиков, который «стоит, как известно, во главе Рабочего Крестьянского Правительства»{739}.

Кулик тогда ежедневно публиковал в «Пролетарской Мысли» заметки «на злобу дня»: 8 (21) ноября – «Украінські Установчі Збори»{740}; 9 (22) ноября – только что процитированную, «Новий Універсал Ради»; 10 (23) ноября – «Хто централісти»{741}; 11 (24) ноября – «Красна гвардія та вільне козацтво»{742}; 12 (25) ноября – «Демократізація війська та Генеральний Секретаріат»{743}, 14 (27) ноября – «Не випадково»{744}… Формально соглашаясь в некоторых моментах – как мы видели выше – с украинской властью, по большей части он ее критиковал. На это обратил внимание корреспондент «Народньої Волі» под псевдонимом «Яків Отрута». Очевидно предположить, что это уже хорошо знакомый нам Яков Ядов, хотя это мог быть кто‑то, работавший «под него». Как бы то ни было, Кулику от Отруты досталось:

Теревені

Кулик не велик, а все-ж таки птиця:

В «Пролетарскій Мислі»

якийсь Кулик на українській

мові дуже лає Центральну Раду

і усі українські демократичні

організації.

Жив Кулик —

Большевик

В славі та в почоті.

Часом їв

Комарів

Він в своїм болоті,

Часом грав,

Працював

Там в своїй газеті,

Що давав

Та читав

Жабам в очереті.

Взагалі,

На чолі

Був там…. Подивиться:

Хоч Кулик

Не велик,

А все ж таки – птиця…

Раз Кулик

Нишком зник,

Славу десь посіяв…

В тую мить

Полетіть

Захотілось в Київ.

Аж тримтів,

Так хотів

В київській громаді

Намутить

Та зробить

Те, що в Петрограді,

Мов, мьякі

Козаки,

Їм Кулик згодиться,

Бо Кулик

Не велик,

А все-ж таки птиця.

Не така

Кулика

Тут чекала доля:

Сльози льє,

Бо вже є

І земля і воля.

І Кулик —

Большевик

Плаче: – Доля наша…

І без нас

Тут у вас

Вся зварилась каша.

Кулику —

Бурлаку

Нігде притулиться…

Хоч Кулик

Не велик,

А все-ж таки птиця.

Влада є,

Все дає,

Рада самостійна.

Як зайти

Щоб знайти

Контр-революційне?..

Кулику —

Бурлаку

Праці тут немає…

Курам сміх,

Як він всіх

Лає, лає, лає…

Аж тремтить

Та кричить:

– Хлопці, схаменіться…

Хоч Кулик

Не велик,

А все-ж таки птиця{745}.

Абстрагируясь от метафор, видим тот же тезис, что у Кулика, но с переменой мест: «Бо вже є // І земля і воля», «Влада є, // Все дає, // Рада самостійна»: дескать, большевики нам не нужны, Рада всё сделала без них.

Говоря не о декларациях, а о конкретных фактах (которые можно подтвердить или опровергнуть), Кулик по крайней мере единожды согрешил против истины: в утверждении об освобождении политических заключенных (о том, сколько таковых очень вскорости появилось по воле большевиков, излишне и упоминать). Киевских большевиков, конечно, освободили еще до III Универсала; но Квецинского и Кириенко – нет. Им помогло именно положение Универсала об амнистии, звучавшее так:

Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до цього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений, дається повна амністія. Про се негайно буде виданий закон.

На заседании Генерального Секретариата 8 (21) ноября постановили «негайно визволити Квіцинського і Кирієнка з-під охорони на підставі 3-го Універсалу Центральної Ради»{746}. Их действительно освободили в тот же день{747}. Со стороны большевиков это вызвало очередное недовольство, поскольку с их точки зрения освободили «заклятых наших врагов, руководивших белогвардейскими выступлениями против рабочих и солдат в Октябре»{748}. Более того, утверждали большевики, известие о предстоящем освобождении бывших военачальников «настолько взволновало украинский караул, что часть солдат ворвалось в комнату Кириенко и Квецинского с угрозой самосуда[,] и только членам революционного комитета с огромными усилиями удалось успокоить солдат и отстоять неприкосновенность арестованных» (трудно судить, правда ли это). После этого «революционный комитет в самой категорической форме требовал, чтобы они и в дальнейшем оставались под арестом»{749}, однако власть свое слово сдержала. Большевики и дальше возмущались. «Когда рабочие массы и солдаты давали вооруженный отпор контрреволюционному правительству Керенского, когда на Печерске шел бой, украинские социалисты удерживали украинские полки от поддержки своим товарищам, находились в двусмысленных отношениях с командующим военным округом Квецинским и комиссаром Керенского Кириенко, стягивавших [sic] войска для разгрома Советов и для гражданской войны, – писал А. Гриневич в “Пролетарской мысли” за 12 (25) ноября. – Теперь они освободили этих господ против воли украинских солдат, они выпустили этих преступников, чтобы они могли вновь