повинен наплювати на свою особисту недоторканність і на свої моральні принципи. Нікому нецікаво, що бажає чоловік, а бажає він, щоб до нього, якщо хто і торкався, так тільки його кохана жінка. І нехай таку жінку він ніколи не зустріне, це не означає, що він буде чинити перелюб і дозволяти всім іншим жінкам торкатися до себе. Тоді як дотик нелюбимої жінки викликає в чоловікові відторгнення й антипатію. Однак тут виразно видно дуалізм почуттів. З тілесного боку тілу приємні й бажані дотики протилежної статі, але з розумного боку все це дійство вбачається спотворенням того образу стосунків, що сформований у розумі чоловіка. Розум розцінює таке насильство як безсумнівний напад, через що чоловік починає оборонятися, він виявляє відмову, врятується втечею або найчастіше сприймає таку ситуацію в іронічному ключі, щоб не переповнюватися негативними емоціями. Потрібно розуміти, що увага, яку називають фліртом, має бути делікатною, і вона не повинна перетворюватися на насильство. Але в тому-то вся й проблема, що статева грубість до жінки засуджується, а ось статева грубість до чоловіка не засуджується. Я ж своєю чергою наполягаю на тому, що незалежно від статі, потрібно поважати статеву недоторканність кожної людини і всі статеві дії завжди мають бути обопільно узгоджені.

Вільний художник

Художнику потрібно бути вільним. Гільдія художників, як би вона не називалася, є різновидом рабства. Гільдія вказує художнику, як йому писати, вганяючи його в рамки канонів і технік, вона вганяє його в рамки розцінок, з яких, виявляється, що він працює тільки для аморальних багатіїв, від чого згодом і сам стає меркантильним паразитом. Гільдійські митці паразитують на багатіях, втамовують їхню спрагу марнославства, прикрашають аморальні організації, виконують будь-які їхні позбавлені смаку забаганки, і за рахунок цього зрадництва вільного духу творчості самі багатіють, виправдовуючи себе ненаситними матеріальними та сімейними потребами. Такі рабовласницькі гільдії творчим людям потрібно оминати стороною. Тільки в злиднях, у голоді й на самоті художник справді знаходить свободу, виняткову свободу творчості.

Ідеал дівчини

Яка дівчина мені може сподобатися? Відповідь на це питання гранично проста. Я уявляю її моральною особистістю, бо вона, подібно до мене, є повнолітньою незайманою або, якщо бути точніше, тридцятирічною цнотливою незайманою, також вона є пацифісткою, їй гидко будь-яке насильство й усе, що пов'язане з війною, вона непитуща, а отже зовсім не вживає алкоголю та інших дурманів і, звісно ж, вона багаторічна вегетаріанка. Усе перераховане для мене є буденністю. І я розумію, що зустріти дівчину, яка дотримується цих моральних цінностей, вельми малоймовірно. Однак незначна ймовірність цієї зустрічі двох людей, які добре розуміють одне одного, має місце бути, принаймні в моїй уяві.

Відповідь мужланам

Не потрібно плутати чоловіче з мужланським. Чоловік завжди стриманий, романтичний і вірний, тоді як грубі мужлани хизуються своїм статевим досвідом, вони його примножують, для мужланів це своєрідна ініціація, що є архаїкою. У лексиці мужланів переважає тілесна спрямованість, чим вони видають свою відсталість. Як і поняття цноти вони всіляко збіднюють і принижують, але інакше вони не можуть, тому що їм увесь час потрібно підтримувати в собі чоловічі стереотипи відторгненням усього розумного і доброчесного. (Мій коментар у відповідь)

Ваш тілесний матеріалізм мені байдужий. Важливо тільки те, що я вірю в існування невинності, і я люблю її. (Мій коментар у відповідь)

Значимість Агнозису

Про Агнозис складатимуться різні думки, часто зневажливі, і я до цього готовий. Однак Агнозис назавжди залишиться найважливішою і найзначущішою для мене книжкою, це центр мого всесвіту, це світило, навколо якого обертаються всі мої інші книжки-планети.

Заборонена цензурою книга

На жаль, моя нова книга не буде опублікована. Немає сенсу і намагатися. Цензура страшна. Мені показали статтю, за порушення якої видалять і мене, і видалять мою книжку. Навіть можуть заблокувати всі мої книжки. Немає різниці в тому, що книжку взагалі не опублікують, або ж її знімуть із публікації через деякий час, та ще й із такими наслідками. За будь-якого розкладу її не буде. Нехай залишається легендою або нехай чекає свого часу. Трохи пізніше замовлю собі друковану версію книжки, нехай буде в єдиному екземплярі, публічність обійде її стороною. Я йду в безстрокову творчу відпустку. Пора відпочити. Та й пропало бажання писати щось нове, адже воно виявляється надто правдивим. Можливо, через деякий час повернуся до своїх архівів, складу чергову збірку романтичних творів. Романтика нешкідлива. Дякую всім за підтримку в цю сумну хвилину. (написано після заборони цензурою моєї книги)

Мабуть тому і придумали фантастику, з описом іншої планети, країни, раси, релігії, загалом, з іншим світом, який не повинен. Реалізм тільки всім нескінченно винен.

Ось стаття, після прочитання якої взагалі пропадає бажання писати. Бо правда не потрібна, про всіх як про мерців, або добре, або нічого. Вигадані персонажі моєї книжки пацифісти (космополіти, антимілітаристи, один анархіст) і тому вони думають, говорять і чинять так, як їм належить. І виявляється, що вони когось можуть образити, і винен у цьому буде письменник. Невже, якщо персонаж убивця з сокирою, то у вбивстві винен Достоєвський? Але забороняють книжки не за це, адже в Крейцеровій сонаті Толстого також персонаж. Але забороняють через ідею, яку персонаж викладає. І ця сама ідея нібито ображає і принижує. У Крейцеровій сонаті знаходять приниження шлюбу. У моїй книзі знаходять приниження каст військових, силовиків, правителів. Я особисто за свободу слова, нехай будуть і мілітаристські книжки, і пацифістські книжки. Нехай буде різноманітність думок. Але не всі так думають. Зараз я повторно подав книгу на перевірку, написавши на початку твору попередження для читача, мовляв, що все, що я написав, є вигадка, це не реалізм і не публіцистика, а художній твір. І це приниження для письменника, якому доводиться вибачатися за своє бачення правди, за свій світогляд. (Мій коментар у відповідь)

Мілітаризм головного мозку, що сприяє літературному успіху. Тоді як мою книжку про пацифістів навіть самвидав відкидає. Така сучасна література, така сучасна цензура. А втім, і статті Льва Толстого забороняли. Нічого не змінилося. Мілітаризм як був мейнстримом, так ним і залишився.

Сподіваюся, у майбутньому всі військово-мілітаристські книжки опиняться там, де сьогодні можна побачити ленінські томи, стопкою біля смітника нікому не потрібні. (Мій коментар у відповідь)

Цензура не дозволила опублікувати мою нову книжку на Літресі, яка називається "Пацифісти". Книжка про антиутопію, в якій цензурують правду. Загалом, і в реальності, виявляється, все точно так само. І це сумно. Про лиходіїв, виявляється,