опублікована книга. Однак мої думки без цензурної туманності може кожен собі уявити. Наприклад, щоб уявити моє ставлення до всіх мілітаристських теоретиків і практиків, треба лише згадати всі образливі епітети, які існують, і це буде моя справжня думка. Якби я все це озвучив, то ця книга не була б опублікована, як і моя книга Пацифісти. Цензура може засудити будь-який протестний текст, але проникнути в думки читача вона не може. Цензура мене дуже засмучує, адже я хочу відкритості думки. Це одна з тих причин, чому я хочу покінчити з літературою. Я бажаю писати правду, яку б не вважали думкозлочином. Але тоді кому вона буде потрібна? Утім, я пишу правдиві книжки, але вони мало кому потрібні. І це навіть добре, безславність уберігає мене від страждань.

Вегетаріанець

Соромно, совісно, огидно.

Я пишу цей розділ книжки після перенесеного мною захворювання на короновірус, на який я хворів десь приблизно півтора тижні. Утім, і під час хвороби я написав кілька сторінок цієї книги. Ще для представлення сьогодення потрібно згадати, що двадцять четвертого лютого розпочалися бойові дії, що супроводжувалися вторгненням, насильством, смертю, руйнуванням. Якщо читач перегорне мої книжки двома роками раніше за цю страшну подію, то він прочитає про моє передчуття. Я одужав від хвороби, а от світ остаточно захворів на мілітаризм. Антиутопія просто тут, де я живу. Ця книжка песимістична, бо під час хвороби багато думаєш про смерть, я не міг знати, одужаю чи одужаю я, чи ні, тож мені потрібно було скласти свою невеличку автобіографію, намалювати маленьку карту свого світогляду. Я багато думав про смерть, і ось тепер ще вибухнуло військове насильство у великих масштабах. Я бачив на власні очі весь цей мілітаризм, це тривале жахливе за масштабами приготування до ескалації, про той жах я кричав зі станиць своїх книг, я всіх попереджав, як письменник пацифіст. Але ніхто мене не слухав, мою книгу Пацифісти заборонила цензура. Що я, будучи письменником, міг ще зробити в такій ситуації? Я робив усе, що міг. І мені соромно, совісно, огидно. Сьогодні я плачу весь день, мені сумно, боляче. Несподіванки для мене не було, я завжди знав, що культ минулого перетвориться на щось схоже. Цей розділ матиме такий песимістичний початок, утім, і сама книжка наближається до завершення. У мене просто-напросто не залишилося слів, для вираження своїх почуттів і думок. Весь мій антивоєнний протест ось тут, він у моєму моральному виборі, у моєму світогляді.

Як страшно, от є комарі, для нас вони всі однакові, вони немов клоновані, і їх убивають сотнями, скільки ж їх помирає, але їхній комариний рід не припиняється. Доки живий один комар, існує весь його рід. До людини не таке ставлення. Якщо загине одна частина людства, рід людський на тому не припиниться, але люди хочуть зберегти цю частину населення або тільки одну свою сім'ю. Люди вбивають тварин сотнями, анітрохи не боячись за їхнє вимирання, і водночас намагаються дорожити всіма людьми. І водночас дорожать ніким, маючи ядерну зброю або будь-яку іншу зброю масового ураження. Як їх зрозуміти? Мені здається, будь-яка філософія тут безсила. Філософи люблять дивитися зверхньо, немов вони боги, тому й бачать мурашники і людники. Я ж своєю чергою пропоную дивитися на кожного і кожного зберігати, берегти життя кожного, як людини, так і тварини. Але для більшості людей усі корови на одну морду, усі курки для них однакові, а потім і всі люди однакові. Вони, відчуваючи в собі індивідуалізм зовнішності й мислення, за іншими це визнавати не хочуть. Зараз у мілітаристський час я бачу як деякі люди стали схожі на мене. Хоча ще кілька років тому, коли я активно писав антивоєнні книжки і на мене всі дивилися як на божевільного, про яку війну ти кажеш — сміялися вони — не про те ти пишеш. Я писав і повторював — ні насильству! Тепер багато хто, якщо не всі інтелігентні люди пишуть такі самі гасла. Вони згадали про пацифізм, під час бійні, коли я вже давно кричу про те зі сторінок своїх книжок. Не я один виявляється, тепер безумець, антимілітаристів нині багато. Моя відмінність від інших полягала в тому, що я відчував наближення зла, його зародження. Як і очікувалося, мілітаризм, що дедалі більше розростався, вилився в те, про що зараз заборонено публічно говорити.

Потрібно згадати, що цей розділ присвячено вегетаріанству. І справді, вегетаріанство пов'язане з насильством. Адже доки люди вбивають і поїдають трупи тварин, вони завжди будуть готові перейти на нижчий щабель зла, будуть готові виправдати вбивство людини. Раз людина, за запевненнями багатьох, це розумна тварина, то й ставляться до неї так само, як до нерозумної тварини. Якщо нерозумну тварину перестануть вбивати, то й розумну тварину також не будуть. Вегетаріанство це і є засудження насильства і вбивства тварин, а не бездушна дієта. Вегетаріанцю не потрібна їжа здобута насильством і вбивством. І головне, так можна жити, я п'ятнадцять років так живу і я ще живий, я подолав хворобу, від якої зараз дехто помирає, коли мені вже давно пророкують швидку смерть люди, які переконані, що поїдання м'яса наділяє їх якимось надздоров'ям. Вегетаріанство це не вид їжі, вегетаріанство це різновид пацифізму. Бути вегетаріанцем, значить бути кращим. Усі хижаки аморальні. Викликають огиду всі ці котики собачки, які живуть тим, що поїдають інших тварин, вони вже давно втратили для мене привабливість, адже я знаю, як саме вони чинять. Вони просто не можуть впоратися зі своєю природою, будучи нерозумними, вони про те й не замислюються. Але розумна людина може розумно думати, у неї є вибір, вона може відмовитися від убивства тварин і поїдання їхніх трупів. І що ж обирає людина? Здебільшого люди обирають відмову від будь-яких роздумів.

Я з самого свого дитинства мав деяку відразу до їжі, особливо до м'ясної. Мене майже завжди змушували харчуватися, і я протестував. Я був саме тією дитиною, яку залишали доїдати суп, сидячи за столом, доки інші були вільні й гралися. Але й тоді я не їв. Найулюбленішою моєю їжею залишається і донині — хліб, без хліба я нічого не можу їсти. Все додаткове до хліба мені здавалося зайвим і несмачним. Батьки змушували мене їсти м'ясо, коли я вже з самого дитинства відчував у собі тягу до вибору на користь вегетаріанства. У той час як я не був звичайним міським хлопчиком, який не знає, як влаштоване